Становлення Тур-де-Франс

Велогонка Тур-де-Франс спочатку в 1903 році була заснована як рекламний проект газети «L’Auto» (предок нинішнього «L’Équipe»). Співзасновником проекту був редактор газети Анрі Дегранжем.

Проект був покликаний конкурувати з велогонкою Париж-Брест, яка спонсорувалася газетою «Le Petit Journal» і велогонкою Бордо-Париж. Ідея створення французької петлі належить журналістові «L’auto» Гео Лефевру); коли він обідав з Анрі Дегранж у паризькому кафе «Café de Madrid» 20 листопада 1902 року (точна дата), то поділився своєю ідеєю.

Успіх гонки «Le Tour de France» став великим успіхом і для газети «L’auto», число підписчиків якої виросло в 1903 році з 25 тисяч (до створення Тур-де-Франс) до 65 тисяч; у 1908 році число підписчиків газети перевищило 250 тисяч, а під час Тур-де-Франс 1923 року продавалося 500 тисяч копій газети в день. Рекордний наклад газети був досягнутий протягом Тур-де-Франс 1933 року — 854 тисячі копій в день. Сьогодні Тур організовує «Спільнота Тур-де-Франс» — філія «Amaury Sport Organisation» (ASO), яка є частиною медіа-холдингу, в який входить газета «L’Équipe».

Анрі Дегранж особисто участі у велогонці не брав, але за 10 років її створення він встановив перший рекорд у велосипедному спорті, проїхавши за годину 35, 325 кілометрів. Як подяку Дегранжу за створення такої чудової велогонки як Тур-де-Франс на вершині Галібє на Піренеях встановили пам’ятник.

Тур-де-Франс відбувається щороку протягом трьох тижнів у липні. Лише під час першої (1915—1918) і Другої світової війни (1940—1946) тур був скасований. Цьогорічна велогонка завершиться 26 липня.

Перший тур велогонки відбувався за наступним принципом: 60 велосипедистів, котрі змагалися на шести етапах між містами Париж, Ліон, Марсель, Тулуза, Бордо та Нант їхали 2428 км. Середня їх швидкість була не висока – 25,5 км. Участь в гонці брали не лише французи а і представники інших країн. А перший тур виграв трубочист за професією француз Моріс Герін і отримав грошовий приз у сумі 20 тисяч франків, що в ті часи була значною.

Нині участь у велогонці беруть професійні команди, яких підтримують комерційні структури, хоча спочатку задумувалося створення одиничної гонки (кожний сам за себе). Гонку зробили командою в 20-их роках минулого століття, коли зрозуміли, що гонку в одиночку виграти вкрай складно – до фінішу діставалася ледь третину учасників. Комерційні команди з’явилися в кінці 60-их років ХХ століття.

Більшість етапів відбувається у Франції, хоча деякі проходять і в сусідніх країнах: Італії, Іспанії, Швейцарії, Бельгії, Люксембурзі та Германії. А в 1974 та 1994 роках Тур-де-Франс відвідував і Великобританію.

Директора Тур-де-Франс:

Тур-де-Франс - складається з 21 етапу, кожен яких триває один день. Кожен гонщик повинен закінчити етап, щоб його час був зареєстрований і накопичений.

Генеральна класифікація — ранжирування гонщиків згідно накопиченому часу. Переможцем всього Туру стає той гонщик, сумарний час (тобто сума часу на всіх етапах) якого є найменшим серед всіх учасників. Можливо виграти весь Тур, в цілому не виграючи жодного етапу (Грег Лемонд зробив це в 1990 році саме так). Перемога на етапі Туру вважається великим досягненням велогонщика, незалежно від підсумкового положення гонщика в генеральній . Повна довжина гонки знаходиться між 3000 і 4000 км. (оскільки траси і протяжність етапів щороку зміняються).

На Тур-де-Франс велогонщики ведуть боротьбу за різні призові футболки. Самою престижною є жовта, яку вдягає Туру за часом. При зміні лідера футболка передається. Жовту футболку від старту до фінішу носили лише три спортсмени: італієць Оттавіо Боттеккіо (1924 рік), люксембуржець Ніколас Франц (1928) та бельгієць Роман Маес (1935).

Менш престижними футболками є зелена (вдягає лідер спринту), біла в червоний горох («гірський» король) та біла, яку вдягає кращий молодий гонщик (молодше 25 років станом на 1 січня того року, в якому відбувається велогонка).

Раніше існувало більше призових футболок: була червона – очки в спринті нараховувалися за перші три місця на проміжних спринтерських фінішах на протязі етапу; очки і бонусні секунди, отримані на проміжних спринтах, також йшли в залік зеленої футболки та залік загальної класифікації. Червону футболку було відмінено в 1989 році. Цього року також була відмінена «комбінована» футболка, класифікація якої ґрунтувалася на системі очок, які враховували положення спортсменів в класифікації жовтої, зеленої, червоної та білої в червоний горох. Система підрахунку очок в «комбінованій» класифікації досить складна, що і стало причиною її відміни.

Найбільш значних успіхів на Тур-де-Франс серед представників української вело школи можуть похвалитися Сергій Гончар та Ярослав Попович. Останнього, в першу чергу, в цьому році і будемо сподіватися на вдалий виступ та прославлення України на велошосе Європи. Ярослав нині «працює» на невтомного Ленса Армстронга, котрий в останнє у Тур-де-Франс брав участь в 2005 році. Побажаємо і інших українським велосипедистам вдало виступити у цій найпрестижнішій в світі велогонці.

Віктор Слюсаренко автор